Розгорнуті відповіді на часті запитання

Воно не неможливе; це лише питання оптимізації та того, як спричинити найкраще можливе вимирання, тобто якомога ширше, ґрунтовніше й мирніше. Це питання інженерії та науки. Як суспільство ми вже маємо засоби спричинити вимирання на Землі; це лише питання інженерії. На космічному рівні ще масштабніше вимирання - питання науки. Якщо існує хвороба, як-от рак, і якийсь науковець працює над ліками, абсурдно казати йому: "Ліків не існує, тож годі над цим працювати". Він і працює, щоб вони з'явилися.

А що справді неможливо? Розв'язати проблему страждання без неіснування. А що справді неприйнятно? Зґвалтування дітей і хижацтво, що неминуче й безглуздо повторюються знову і знову. Тож єдине питання тепер - як зробити неіснування можливим, як зробити мир можливим і як досягти цього оптимально й без дискримінації.

Та й що ще лишається? Можна займатися безглуздими речами, насолоджуватися життям, приєднатися до банди пролайферів і безсоромно захищати страждання. Або можна долучитися до єдиного змістовного руху, який прагне покласти край усім інакше неминучим стражданням, як-от зґвалтування дітей, хижацтво, голод, катування тварин, рак тощо.

Якщо вам справді важлива згода, то знайте: природа порушує згоду життя. Вона постійно її порушує: ми не даємо згоди народитися... Уявіть, що ви питаєте цуценя ще до народження й кажете йому, що садист катуватиме його днями, а потім уб'є. Чи погодилося б цуценя народитися? Ні! Але нас змушують до цього існування, коли ми народжуємося.

А коли ми помираємо, чи даємо ми на це згоду? Чому старі люди біжать до лікарень? Чому голодне немовля тягнеться до їжі? Ніхто не погоджується на природну смерть. Тож чи слушно використовувати згоду як аргумент, щоб і далі тримати ввімкненою цю буквальну машину порушення згоди, що зветься життям?

Життя постійно порушує згоду. Вимирання запобігає всім порушенням згоди.

Крім того, згода прямо пов'язана з інтелектуальною здатністю. Якщо тварині відрізати кінцівки, вона все одно намагається рухатися й вижити; вона все одно боїться смерті. Але ви людина, яка все усвідомлює. Ви можете передбачити, що тварина страждатиме ще більше, тож маєте її приспати. Немовлята не дають згоди на купання, то що, купати немовля, яке плаче, - це порушення згоди? Ви маєте розум, щоб знати, що таке більше благо; рішення ухвалюєте ви.

Ця згода взагалі не вам давати. Це так, ніби я не даю згоди на звільнення рабів. І навіть якщо деякі раби згодні бути рабами, вони не можуть казати, що інші теж мають ними бути.

Оптимізм поганий, і песимізм теж. Реалізм - найкращий спосіб мислення, бо він реалістичний! З цим не посперечаєшся.

У нас від природи є схильність бачити світлу сторону. Ми кажемо щось на кшталт "нехай страждання буде вчителем", але зупиніться й подумайте! Чого має навчитися зі свого страждання дитина в індустрії дитячої порнографії? Чого має навчитися курка, яка все життя проводить у клітковій батареї? Чого навчилося зебреня, яке щойно народилося і яке з'їли гієни? Це просто мотиваційна маячня, яку ми собі розповідаємо.

Ні, не покращиться! Це не песимізм; це закон природи. Слабкі страждають, сильні виживають. Так буде завжди.

Або зебру розірвуть, або лев помре з голоду: таке тут базове правило. Базовий устрій.

Для деяких людей сьогодні краще, ніж 100 років тому! Але лише для сильних, бо ми живемо, гноблячи слабких! Наприклад, що ми зробили за 100 років? Ми щороку поневолюємо 70 мільярдів сільськогосподарських тварин, щоб катувати й убивати їх, і зробили великий корпоративний бізнес на експлуатації репродуктивних органів тварин заради молока й яєць. Ми такий собі найсильніший лев у джунглях, найшвидший гепард, який ніколи не знав страждань, бо може змусити страждати всіх інших заради власного щастя.

І навіть якщо подивитися на людські страждання, ми вигадали нові! Звісно, насильство над дітьми існувало й раніше! Але тепер у нас є камера, щоб це знімати, і інтернет, щоб це викладати й продавати за біткоїни! Раніше насильство над дітьми не було злочинною індустрією! А тепер є! Страждання лише змінює форму: ви запобігаєте голоду, наступна проблема - ожиріння. Ви зупиняєте війни важкою артилерією, наступна проблема - вірус, про який ви навіть не знатимете, що це був акт війни. Без вимирання страждання не зупинити.

Люди поклоняються Богові релігій і навіть присвячують Богові все життя! Але якби я був Богом, я не створив би світу, де тварини мусять убивати одне одного, щоб жити! Я не помістив би педофіла й дитину в один світ! Я не дав би людині свободу волі чинити рабство чи геноцид! Жодній розумній істоті не потрібно це робити! До того ж магії не існує! Поки ми не винайшли мікроскопів, жовтяницю називали "жовтим демоном", але демонів не існує!

Який великий задум може виправдати бодай одне зґвалтування дитини?! Жоден!

Люди ніколи на це не погодяться!

Можливо, й не погодяться, якщо інтелект та етика не розвиватимуться далі! Якщо не розвиватимуться, то весь розвиток суспільства - глухий кут, але це вже інша проблема! А поки що є явні ознаки поступу в раціональності та етиці... 200 років тому за атеїстичну книжку можна було потрапити на гільйотину... А тепер це бестселери. Світ навіть починає брати до морального розгляду тварин, вступаючи в XXI століття. Бо доки є страждання, емпати й далі боротимуться проти нього! І зрештою вони мусять усвідомити, що єдиний спосіб викорінити страждання - вимирання, і усвідомлять, наскільки безглуздою, але крайньою є подія на кшталт зґвалтування дитини чи жорстокого поводження з твариною і наскільки вона неминуча.

Люди, які не погоджуються з вимиранням і з тим, щоб запобігати вимушеному існуванню й стражданню, по суті погоджуються, щоб крайнє страждання, як-от зґвалтування дітей, катування тварин і хижацтво, тривало вічно!

Так чи інакше, активіст ніколи не повинен думати "а чи погодяться люди". Якщо ви вирішили, що щось неправильне, думайте лише про те, як цього досягти, доки не досягнете!

Якого сенсу? Якої мети? Бо що б ви не придумали, це легко зруйнувати, вказавши на будь-яке страждання в цьому світі! Хоч яку велику мету ви приписуєте людям, чи може вона виправдати те, що цуценят варять живцем?

Ви просто народжуєтеся, йдете до школи, на роботу, одружуєтеся й маєте дітей, змушуєте їх робити те саме - і помираєте! Так ми робили завжди! І ви просто дурите себе, що робите щось змістовне! Що б ви не зробили, це ніщо порівняно з програмою скасування страждань! Бо зрештою ніщо з того, що ви зробили, не може виправдати існування і не може виправдати навіть одного зґвалтування дитини чи іншого страждання!

Питання в іншому: чому ви лицемір? Будувати цивілізації, закони, винаходити землеробство, зброю і жити цілком захищеними від суворої погоди природи, хижаків, голоду тощо - нормально, бо це люди! А дикі тварини можуть гнити в пеклі природи, бо, ну, вони тварини? Хай із вами це стається чи ні, страждання є страждання! Зебра й гієни не заслуговують мільйони років брати участь у безглуздому циклі полювання й голоду!

Природа нічого не відчуває! А жертви, дикі тварини, відчувають! Завдавати страждань чутливим істотам в ім'я чогось нечутливого нічим не відрізняється від того, що роблять релігійні терористи! Поклоніння природі = релігійний тероризм!

Екстинкціонізм - це просто факти:

Усе страждання погане, і страждання - єдине погане. І крайнє страждання існує.

Страждання неминуче, доки існують чутливі істоти.

Страждання не можна виправдати насолодами... Крайні неминучі страждання, як-от викрадення й зґвалтування дітей, коли тебе роздирають живцем, голод чи катування, не можна виправдати оргазмом, відеогрою чи будь-якими іншими добрими речами чи насолодами.

Лише неіснування може гарантувати 0 страждання.

Це не думки, це факти; вони - сама природа нашого існування, як Сонце й Місяць!

Ні, не підтримуємо, і на це є вагома причина. Якщо ми приспимо одного пса, на його місце просто прийде інший! Чому? Бо чисельність істот залежить від ресурсів, як-от їжі, води тощо... Якщо в певній місцевості живе 10 собак, значить, там є ресурси на 10 собак. Якщо ви приспите одного, інший пес, якому судилося померти молодим, просто отримає трохи простору, виживе, страждатиме ще більше днів і помре. Те саме зі стерилізацією. Стерилізуйте одного, і замість нього розмножаться інші.

Думка, що у світі хтось мусить бути, щоб він вважався "кращим", - логічна пастка. Не потрібна жива людина, яка святкувала б стан повної безпеки, щоб ця безпека була кращим результатом. Ми вимірюємо цінність вимирання тим, чому воно запобігає. Подивіться на це як на чесне практичне порівняння:

Сценарій А (існування триває): машина життя працює далі. Це означає, що завтра, наступного року і впродовж тисяч поколінь мільярди людей, тварин і позаземних форм життя неминуче зазнаватимуть жорстокого насильства, голоду, зґвалтувань, тяжких хвороб і жахливих природних смертей, яких не виправдає жодна кількість поверхових насолод. Це величезна гора справжніх жертв, що постійно росте.

Сценарій Б (вимирання): цикл зупинено. Машину вимкнено. Якщо порівняти обидва, то лише сценарій Б дає 100% гарантію нуля жертв. Кому ж це на користь? Кожній можливій майбутній жертві, яку вберегли від того, щоб колись кровоточити, плакати чи голодувати. Цю превентивну логіку ми постійно застосовуємо в реальному світі:

Якщо будівля аварійна й гарантовано обвалиться, найбезпечніше - подбати, щоб туди ніхто не зайшов. Ми не кажемо: "Ну, будівля порожня, тож нікому радіти, що його не розчавило". Ми просто раді, що ніхто не постраждав.

Зачинена, порожня катівня, якою колись користувалися, - це перемога, навіть якщо в ній ніхто не сидить і не плескає.

Вимирання - це не про місто-привид, де люди сумують, бо пропускають свято. Тих людей не існує, тож їм геть нічого не бракує. Вимирання - це остаточний акт розв'язання й запобігання стражданню назавжди, щоб цикл страждання розірвався і жодних нових жертв уже ніколи не можна було змусити до безглуздого життя в суцільному пеклі.

Ми не можемо дискримінувати, допомагаючи лише певним видам. Припустімо, природно чи штучно вимруть усі собаки, тоді їх замінять коти чи білки... Коти теж чутливі... Страждання просто переходить на інший вид, і від цього воно не стає менш поганим! Білі носороги вимерли, але їхнє місце зайняли чорні! Що насправді змінилося? Лише колір шкіри. Знову ж таки, чисельність тварин у природі залежить від ресурсів (наявності їжі, води тощо); вид, що вимер, замінить інший.

Екстинкціонізм проти будь-якого насильства, особливо окремих актів насильства. Вони насправді збільшують страждання. Якщо піти в ліс і вбити оленя, олені просто розмножаться, і з'явиться ще один олень, бо чисельність істот залежить від ресурсів. Убийте людину, і її замінить інша людина чи дикі тварини; ресурси перейдуть до іншої істоти, яка страждатиме. А саме вбивство теж завдало страждання й болю цій істоті та тим, хто довкола, через емоційну травму. Отже, це збільшує страждання. Сенс має лише повне вимирання.

Крім того, це проєкт, який має назавжди покласти край усій шкоді, усім смертям і всьому стражданню. Щоб проєкт удався, нам потрібне функціональне й спроможне суспільство. Такі речі, як убивства, дестабілізують суспільство й відсувають проєкт у часі.

Ні, ми проти самогубства, бо воно егоїстичне. Кожен, хто здатен допомагати іншим, морально зобов'язаний це робити. Страждання погане не лише для вас. Чи страждання стається в моєму тілі, в тілі іншої дитини чи в тілі собаки, воно погане й заслуговує, щоб його зупинили!

Чому допомагати справі - наш моральний обов'язок? Бо ми єдиний вид, який може допомагати іншим! Жоден інший вид не може.

Ще одне поняття, що саме себе спростовує. Суб'єктивісти - лицеміри. Вони вважають мораль фальшивкою... аж доки хтось не скривдить їх, і тоді вони раптом дуже палко вірять у "права", "справедливість" і "чесність".

Мораль суб'єктивна? Справді? Як моральні суб'єктивісти можуть виправдовувати це детермінізмом? Якщо так міркувати, то навіть моральна суб'єктивність суб'єктивна, а оскільки християни й мусульмани в більшості, мораль об'єктивна. Тобто те, що всі вважають рабство нормальним, не робить його нормальним... Воно завжди неправильне, просто існують тупі тварини, які цього ще не бачать. Земля не була пласкою в 500 році до н. е., просто тупі тварини тоді не мали стільки науки. Християнство й іслам не роблять Бога реальним. Вони просто раціонально сліпі. Так само людина, яка підтримує рабство, етично сліпа.

Плем'я: "Важить лише моя родина". (Фактично хибно: інші родини теж відчувають біль.) Нація: "Важить лише моя раса". (Фактично хибно: інші раси теж відчувають біль.) Вид: "Важать лише люди". (Фактично хибно: тварини теж відчувають біль.) Чутливість: "Важить лише те, що може страждати". (Фактично правильно.)

Якщо мораль - це предмет, що стосується доброго й поганого, то ми чітко знаємо: страждання погане й заслуговує, щоб його зупинили, хай інші в це вірять чи ні. Це факт. Навіть якби людей не існувало, а на планеті були б лише лисиці й кролики у вічному циклі вбивства одне одного чи голоду, факт лишається фактом: таке страждання незаслужене й безглузде, і краще б його не було.

Ні, не може. Візьмімо, наприклад, інтернет: ми винайшли його, щоб розв'язати деякі страждання. І він розв'язав! Фермери тепер мають безкоштовний доступ до посібників, зоозахисники мають платформу, щоб висловлюватися й швидше поширювати етику, людям легше знайти роботу. Але водночас у тому самому інтернеті є зґвалтування дітей! Так, насильство над дітьми було й раніше, але воно не було злочинною індустрією! Тож хоч технології й розв'язують деякі страждання, вони також спричиняють нові... Ми отримуємо нові проблеми. Страждання лише змінює форму і ніколи не розв'язується, доки існує чутливість. Якщо винайти рушницю, нею зможуть скористатися і поліція, і злочинець.

Викорінити страждання без вимирання неможливо, і це можна спростувати сучасною наукою. Вимирання меншого масштабу вже цілком можливе. Людство вже знищило кілька видів. Верхні межі найширшого й найґрунтовнішого можливого вимирання поки що просто належать до невідомої науки. Це практичний проєкт, а не зарозуміле хибне твердження. Екстинкціоністи не будуть ірраціонально вірити, що сумнівний метод колись стане можливим. Наприклад, ми не скажемо вам, що вимирання в усьому Всесвіті точно стане можливим, але ми це перевіримо. Ми зобов'язуємося розробляти методи. Це питання інженерії та досліджень, а не марення.

Хоч який сенс ви запропонуєте, я можу спростувати його одним крайнім неминучим стражданням. Що таке сенс? Чи є велика мета? Чи можете ви назвати велику мету, яка виправдала б одне зґвалтування дитини, не кажучи вже про десять тисяч, що стаються щодня? Чи досить бути астронавтом, щоб виправдати катування цуценят або те, що тварин кілометрами тягнуть за машинами люди із садистичним розладом? Який сенс може це виправдати?

Бути пожежником має сенс лише тому, що існує згоряння живцем. А воно не мусить існувати... Ніхто не мусить і далі згоряти живцем, щоб я міг і далі рятувати. Запобігання - найкращі ліки.

Що ми насправді робимо? Ми народжуємося, йдемо до школи, потім на роботу, потім розмножуємося й змушуємо своїх дітей робити те саме, перш ніж помремо, і дуримо себе такими речами, як сенс. Якщо подивитися на життя тварин, безглуздість існування має бути ще очевиднішою. Свиня все життя провела в тісній клітці, її ґвалтували й били лише для того, щоб убити й покласти на вашу тарілку заради 20-хвилинного обіду, про який ви, мабуть, навіть не подумали. Новонароджене зебреня роздирають живцем голодні гієни; воно не знало, навіщо народилося, і не знало, чому це з ним сталося. Яка велика мета? Хіба ні?

Хоч який сенс ви вигадаєте тепер чи в майбутньому, його легко спростувати стражданнями. Викорінення страждань - єдиний сенс, який ви маєте в безглуздому існуванні, повному страждань.

Загробне життя - дурне ненаукове поняття. Наука вже довела, що ви - тіло, яким керує мозок. Якщо ваш мозок помирає, помираєте ви. Ви вже не зможете нічого переживати. Ці клітини гниють. Як файли на пошкодженій флешці не мають "життя після флешки", так і немає життя після того, як життя скінчилося. Якщо ви вважаєте, що є, тягар доведення на вас. Науці не треба спростовувати тисячі тверджень ірраціональних людей. Науці не треба спростовувати, що в протонах і електронах атомів існують мініатюрні світи. Їй не треба спростовувати літаючого макаронного монстра. Їй навіть не треба додавати правило, що літаючий макаронний монстр науково заборонений; це було б смішно. Треба розуміти науку й бути раціональним. Після смерті є лише ніщо.

Думка про загробне життя з'являється, коли ви боїтеся небуття. Люди уявляють темну самотню порожнечу, де ви вічно зависли наодинці зі своїми думками. Але це не так. Ви "переживаєте" небуття щодня, коли глибоко спите без сновидінь. Вам не самотньо; власне, це єдиний час, коли не треба думати про депресію, стрес на роботі чи розставання. Неіснування - це блаженство, мир і безпека.

Ви вже втрутилися. Ви вийшли з природи, починаючи з 10000 року до н. е. чи навіть раніше. Ви зробили одяг, ковдри й житло, щоб захиститися від холоду. Ви створили зброю, щоб захиститися від хижаків. Ви збудували цивілізації та суспільства, щоб захиститися від міжусобиць і зґвалтувань. Ви винайшли технології, щоб уникати навіть найменших незручностей, яких завдає природа.

А тепер уявіть диких тварин! Вони кидають власних дітей, бо ті повільні (люди в природі теж так робили). Їх ґвалтують, роздирають живцем. Вони голодують і зневоднюються в спекотних пустелях, замерзають і тонуть у крижаних озерах!

Люди думають, що коли страждають вони, втручатися в природу нормально, а коли страждають дикі тварини, то все гаразд і втручатися не треба! Це не аргумент; це лицемірство, це дискримінація. Страждання є страждання.

Хиба апеляції до природи стає дуже реальною і щодо ґвалтівників і садистів. Ґвалтівник може заявити, що це природно. Той, хто мучить тварин, може заявити, що це природно. Цілком природно, що хтось заходить у ваш дім, б'є вас, ґвалтує вашу дружину й усе краде. Від цього воно не стає моральним.

Ми здатні мислити. Тож думайте! Природа - лише набір законів, за якими працює існування. Це не чутлива істота, що страждає й заслуговує на моральну увагу; на неї заслуговують лише чутливі істоти.

Інакше кажучи, привілейованих пролайферів, які проти вимирання! Чи справді вони добрі? Це люди, які допускають страждання! Вони хочуть, щоб щодня ґвалтували тисячі дітей. Це ті самі люди, яким байдуже, що цуценят катують щодня. Оскільки вони хочуть насолоди, їх можна порівняти із садистами, які отримують насолоду від страждання.

Це найвище зло, з яким ми боремося, але пролайфери заявлять, що не відповідають за зґвалтування дитини, якого вони не спричиняють. Я спростую це прикладом. Хтось б'є дитину на дорозі (насильство над дитиною). Ви проходите повз, не зупиняєте його і навіть не викликаєте поліцію. Це страждання сталося з двох причин: кривдник це зробив, а ви не зупинили! Бездіяльність - теж дія. Ви вирішили не діяти, тож страждання сталося. А тому, хто страждає, байдуже, чому з ним це сталося. Він цього не хотів. Коли йдеться про страждання, важить лише погляд жертви. Ви зробили те саме, що й кривдник. Ваші руки не в крові так само, як не в крові руки Гітлера.

Так само, якщо ви знаєте все про неминуче крайнє страждання і все одно виступаєте проти вимирання, це означає, що ви хочете, щоб трильйони тварин мучили, тисячі дітей ґвалтували, а квінтильйони істот страждали в пеклі природи заради ваших насолод, які цього явно не виправдовують. Це саме та аморальність і егоїзм, проти яких бореться рух. Ви не добрі. Ви гірші за будь-якого тирана чи маніяка-геноцидника в історії. Ці пролайфери стоять у дверях палаючої будівлі й загороджують вихід, кажучи: "згоряти живцем прекрасно". Їх треба обійти.

Назвіть хоч одну насолоду в цьому світі, яка може виправдати катування цуценяти до смерті? Зґвалтування маленької дитини? Чи голод? Чи те, що дитинчат тварин живцем з'їдають мурахи?

Чи можуть відеоігри виправдати голод? Чи може секс виправдати зґвалтування дітей? Тут величезна очевидна асиметрія, на яку ви просто не хочете дивитися.

Жодна кількість насолод не може виправдати жодного з неминучих жахіть існування.

Крайнє страждання має внутрішню нагальність закінчитися.

Це слушне запитання, лише якщо вимирання природне, як-от: "а якщо життя відродиться після падіння астероїда чи крайньої зміни клімату?" Але вся суть проєкту мирного вимирання в тому, щоб бути якомога ґрунтовнішим. Тож "а якщо життя повернеться?" Що ж, вимирання спричиняємо ми, тож наш обов'язок подбати, щоб воно не повернулося. Чи поставимо ми ШІ постійно стежити за ситуацією, чи відкриємо щось на кшталт розпаду вакууму, вирішувати загальному штучному інтелекту й майбутнім екстинкціоністам. Наука ще не може відповісти, що саме означає "якомога ґрунтовніше".

Відповідь проста: ви маєте подбати, щоб воно не повернулося.

Це неосвічене й аморальне запитання. Якщо ґвалтують 10 дітей, а ви зменшуєте це до однієї дитини в підвалі педофіла, це все одно одна дитина в пеклі! Ви кажете: нехай ґвалтують одну дитину, щоб решта з нас могла насолоджуватися, хоча у вас є варіант із нулем зґвалтувань дітей.

І впродовж історії ясно одне: страждання лише змінювало форму і ніколи напевно не зменшувалося. Воно лише зростало разом із населенням. Можливо, завтра ви покладете край усім війнам, а наступною проблемою стане біоінженерна зброя, про яку ви навіть не знатимете, що це акти війни! Ви розв'язуєте голод, наступна проблема - ожиріння! Ви винаходите зброю, злочинці теж її отримують! Ви винаходите інтернет, і у вас з'являється даркнет!

Справді неприйнятно казати: "Мені байдуже, якщо кота живцем перемелють у блендері, бо я хочу існувати". Хто ви такі, щоб змушувати чи дозволяти іншим страждати заради вашої вигоди?

Скажу просто. Утопія неможлива! Це упереджене оптимізмом марення. Просто подумайте над кількома запитаннями. Чи можна колись покінчити зі злочинами? З нещасними випадками? З хижацтвом? З хворобами? З катастрофами? Із зґвалтуваннями? Із жорстоким поводженням із тваринами? З голодом? Відповідь - ні.

Теорія ігор, теорія ймовірностей та інша наука й математика можуть вас спростувати, якщо ви скажете "так". Історія може вас спростувати. 0% ризику страждання для 100% усього життя неможливо без вимирання.

Якби вдарити пальця раз у раз було єдиною неминучою проблемою існування, я, мабуть, не був би екстинкціоністом. Але справжні проблеми такі крайні! Істоти згоряють живцем! Невинних дітей ґвалтують! Хижаки роздирають живу вагітну здобич і з'їдають плід, бо голодують! Такі страждання стаються трильйонами щодня! Вони неминучі! Правильна аналогія - нога, уражена інфекцією так, що її не врятувати! Так, тоді відповідь - ампутація!

Життя крайнє. Вимирання кладе йому край!

Так, воля до життя має значення! Страх смерті - величезне страждання! І життя його порушує!

Тварини теж не погоджуються на природну смерть. Але ці тварини й далі розмножуватимуться, тож життя знову й знову порушуватиме волю до життя наступних поколінь. Хто гірший? Вимирання (що запобігає стражданню й смерті) чи життя (вічна машина страждання й смерті)?

Життя не таке чорно-біле; іноді доводиться спричинити певне страждання, щоб розв'язати більше. Це базова проблема вагонетки. Дозволити більшому злу статися - і є більше зло!

Я, автор цього тексту, не маю депресії; я лише говорю від імені людей із депресією та інших жертв! Але що, як деякі екстинкціоністи її мають? Думки людей із депресією не важать? Їм не слід мати права голосу?

Вони прямі жертви існування й мають повне право висловлюватися. Вони помилялися б лише тоді, якби казали: "У мене депресія, допоможіть лише мені, а не іншим!" Якщо вони думають про кожну іншу істоту, то це не від депресії, а від емпатії. І ті, хто сам тяжко страждає, але безкорисливо стає на захист інших, гідні поваги.

Права як поняття з'явилися для боротьби зі стражданням. Але вони не справляються, бо в цьому світі панує природне страждання. Чому люди вирішили, що чорношкірим потрібні права? Бо бачили, як вони страждають. Чому, на вашу думку, тваринам потрібні права? Бо сидіти в клітці - страждання.

Ви зґвалтували б непритомну жінку? Ха, вона не страждає, але вас зупиняють саме права! Це геть паскудна аналогія. А як щодо бананового стебла? Якби я його зґвалтував, ви назвали б мене ґвалтівником? Мабуть, ви назвали б мене клоуном, але ніколи не назвали б ґвалтівником. То в чому різниця? Чому немає прав рослин? Тілесної автономії рослин? Різниця в тому, що жінка чутлива, тобто може страждати. Можливе страждання теж погане, не лише страждання. Страждання чи неприємне відчуття, яке виникає у вас, коли ви уявляєте цю аналогію з іншою чутливою людиною, теж погане. Страждання, якого мені завдає знання, що ця жінка чутлива істота, теж погане.

Ніщо не болісніше за життя. 20 квінтильйонів чутливих істот, що існують зараз, помруть жахливою природною смертю, але не раніше, ніж створять нових істот і продовжать життя та страждання. Цей цикл нескінченний. Тож вимирання запобігає буквально нескінченній кількості страждань.

Навіть якби вимирання було болісним (а воно таким не буде), жоден метод евтаназії не може бути таким болісним і повільним, як природна смерть. Але навіть якби було, воно буквально запобігає появі нескінченної кількості чутливих істот. Це навіть не 1 проти 5, це 1 проти запобігання нескінченному стражданню.

Стерилізація - це жорстоке поводження з тваринами.

a) Неможливо зловити й стерилізувати кожну істоту на Землі.

b) Головне: евтаназія повністю краща за жахливу повільну природну смерть і страждання до неї.

c) Кастровані тварини мають проблеми зі здоров'ям через втрату гормонів.

Нейробіологічний детермінізм - не список того, що можна й чого не можна. Це лише пояснення людської поведінки. Він каже, що одні люди мають кращий мозок для розуміння математики, а інші ні. Якщо дехто дивиться на E=mc² і не розуміє, це не робить формулу хибною. Деякі люди краще наділені інтелектом, раціональністю й емпатією. Це дає їм навіть більше права сказати, що ґвалтівник неправий.

Ми просуваємося до недискримінаційного кінця всього страждання. Кожен активіст, науковець і донор крок за кроком додає силу нашому рухові. Вони роблять свій внесок, доки всі ці зусилля не поєднаються й не досягнуть наших цілей.

Знецінювати поступ і питати, що ви зробили саме зараз, - усе одно що казати, ніби 1000 років боротьби з рабством були марними. Ніби лише активізм того дня, коли рабів звільнили, щось дав. Тоді всі активісти, які боролися з рабством до того дня, мали б здатися й лікувати рани рабів, замість просувати активізм, щоб викоренити рабство повністю. Лікувати рани рабів від батогів - цілком неефективна втрата часу; це здається негайною допомогою й дією, але в довгостроковій перспективі рабство має скінчитися.

Саме це роблять усі інші рухи, як-от за права тварин і їх порятунок, фемінізм, право на смерть, годування голодних, боротьба з дитячою працею. Вони лікують рани рабів від батогів, а не викорінюють рабство. Це має негайний ефект, але в довгостроковій перспективі марнує час. Наш рух б'є по стражданню в самому корені. І туди ми спрямовуємо свої ресурси.

Це найдурніший псевдоаргумент проти екстинкціонізму. Це навіть не аргумент, але люди все одно бовкають його в дебатах із нами.

Так, страждання - це спосіб, яким природа себе врівноважує! Вона регулює чисельність і підтримує екологічну рівновагу через голод, хвороби й хижацтво. Але природа не страждає. Тварини страждають від природи. На чому слід зосереджуватися: на природі (яка лише поняття) і не страждає чи на свідомих жертвах, які страждають? Відповідь очевидна. Ваш тваринний мозок просто цінує природу понад справжнє благополуччя форм життя в ній, і це егоїстично й неправильно. "А як же краса?" - теж огидне запитання, що не дає жодної моральної уваги жертвам, які жахливо страждають.

Веганство допомагає сільськогосподарським тваринам, але не припиняє страждань. Якщо тваринництво зупиниться, звільнена земля знову стане дикою природою, а дикі тварини страждають набагато більше і в набагато більшій кількості: хижаки, голод, хвороби й паразити. Рівні права для кожної тварини також неможливо забезпечити. Ми докладно пояснюємо це в нашій критиці веганства.

Критика пролайф-ідеологій · Веганство →

Антинаталізм закликає людей не мати дітей. Це не припиняє страждань. Не всі погодяться, тож майбутнє визначають ті, хто й далі народжує дітей. Тварини взагалі не можуть обрати антинаталізм. А без людей не залишиться нікого, хто міг би припинити страждання диких тварин. Ми докладно пояснюємо це в нашій критиці антинаталізму.

Критика пролайф-ідеологій · Антинаталізм →